Приклади симпатичної перетренованості. Історія важкоатлета/бодібілдера

Мені 23 роки. Тренуюсь з 16-ти. Хоча протягом цього періоду мої методи тренувань змінювалися, я завжди намагався викладатися на 100% на тренуваннях.

Останнім часом я помітив, що відновлюватися після навантажень стало важче. Спочатку це була втома і погіршення настрою. На протязі тижня я помітив що не можу виконувати звичне тренувальне навантаження і трохи зменшив його. Думав, це вирішить проблему.

Я помилявся. Через кілька днів з’явилися порушення сну. Протягом 6-ти ночей підряд я або не міг заснути взагалі, або прокидався серед ночі з явно підвищеним рівнем адреналіну (було схоже на панічну атаку). Пульс в стані спокою в цей період була 88-100 і я переживав нічим необумовлені несподівані сплески адреналіну в крові. Температура тіла була зниженою , а апетит змінювався дивним чином. Здавалося, що це наслідок порушеної регуляції рівня глюкози в крові. Було схоже на надниркову дисфункцію чи щось типу цього.

 

Тоді я повністю припинив тренування і почав виясняти чи було все це результатом претренованості.  Після кількох днів після припинення занять сон почав нормалізуватися.  Після трьох днів я повернувся до нормального фізіологічного стану, коли пульс в спокої дорівнював 65-72. Я підтримував такий спосіб життя ще протягом 4-5 днів, після чого провів тренування з як мінімум вдвічі меншим навантаженням, ніж зазвичай. Після тренування пульс зстав підвищеним – близько 80, і я не спав в ту ніч взагалі.  Схоже, питання не було вирішене.

Варто відмітити, що рівень стресу в моєму повсякденному житті дуже низький.

Врешті мені вдалося повернутися до своїх заичних тренувань. Проблеми тривали на протязі 6-7 тижнів загалом. Мої тренування були повністю зірвані на 2 місяці. Протягом цього часу я дозволяв собі лише тривалі прогулки, зокрема по лісу. Я спробував багато запропонованих різними джерелами варіантів в цей період: аеробні тренування для підвищення парасимпатичного тонусу, магнієві харчові добавки, трави та ін. Але я не відчув ефекту від жодного з них. Думаю, найважливішими і ефективними були такі кроки:

  1. Припинення тренувань.
  2. Усвідомлення пріоритету власного здоров’я і необхідності повернення до нормального фізіологічного стану.
  3. Пошук альтернативних видів фізичної і розумової активності – перебування на свіжому повітрі і викоритсання релаксаційних технік для мене виявилися корисними.

Цей важкий досвід виявився дуже важливим для мене. Перш за все я усвідомив важливість відпочинку як пасивного процесу, коли ти не робиш “нічого”.  Бо раніше я вважав відпочинок активним процесом, під час якого можна виконувати різноманітні легкі вправи, на розтяжку для прикладу. Але збільшення навантажень, навіть за рахунок легких вправ, це не відпочинок. Будьте обережними з тренуваннями “на максимумі”. Їх не можна робити протягом тривалого часу.

Ці висновки підказали мені спробувати періодизацію навантажень. Зараз я планую тренування на рік вперед з 8-ми тижневими циклами, між якими я відпочиваю (тобто не тренуюсь) протягом деякого часу. Також я займаюся спортом тричі в тиждень відтоді як повернувся до тренувань. Цього виявилося цілком достатньо. Також я використав можливість почати спочатку і почав вивчати олімпійську важку атлетику. Це було цікаво. Загалом я навчився не звертати увагу на дрібниці і страх петренуватися. Часом нам необхідно пережити жахливі і важкі події, що допомагають рухатися вперед і змінюють наші погляди на світ. Чим важчий досвід, тим корисніший урок, і тим більше можна з нього почерпнути.

Поважайте мвій організм і повірте що він постійно працює що повернутися до гомеостазу, хоча часто ми цього не відчуваємо.

За матеріалами tnation.